Археологічні дослідження древлянського городища VIII ст. на Житомирщині
У м. Малин Житомирської області триває робота археологічної експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом старшого наукового співробітника відділу давньоруської археології Інституту археології НАН України кандидата історичних наук Андрія Вальдасовича Петраускаса. Під час цьогорічного польового сезону вчені зосередилися на дослідженні древлянського городища VIII ст.
Як наголошують археологи, регіональне вивчення поселень, за словами відомого українського дослідника древлянських старожитностей Б.А. Звіздецького (1958-2006), є одним із найважливіших завдань слов’яно-руської археології. Впродовж останніх десятиліть польові дослідження городищ в Україні досить активно здійснювалися на Придніпров’ї, Північній Буковині та Дніпровському Лівобережжі, тобто в ареалах розселення племен літописних полян, хорватів і сіверян. На племінній території древлян, яка в давнину охоплювала поліські райони сучасної Київщини та Житомирщини, увага науковців, як правило, концентрувалася на вивченні відкритих сільських поселень і курганних некрополів. Нехтування такою надзвичайно інформативною категорією пам’яток, як городища, призвело до того, що в деяких узагальнювальних працях із питань історії давньоруських племен з’явились апріорні твердження про те, що древляни не мали власних фортець аж до X ст., а інтенсивне фортифікаційне будівництво розпочалося в означених місцевостях лише наприкінці X – на початку XI ст. Останнім часом така точка зору стає дедалі поширенішою серед багатьох вітчизняних і зарубіжних археологів. Однак ще радянський дослідник П.М. Третяков (1909-1976), провівши 1940 року розвідки у деяких поліських районах Правобережжя України, ототожнював частину відкритих ним городищ із ранніми «градами» літописних древлян. Одним із найдавніших він вважав Малинське городище. Подібних висновків дійшов і український археолог М.П. Кучера(1922-1999) після розвідки 1973 року.
Аби перевірити дані попередніх дослідників та отримати додаткову інформацію, 1987 року експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Б.А. Звіздецького провеластаціонарні розкопки Малинського городища. Основна мета робіт полягала у визначенні часу виникнення та хронологічних рамок функціонування цього укріплення. З цією метою було закладено 2 невеликих розкопи на майданчику городища та зроблено два перетини валу в його крайніх південній і північній частинах. На підставі отриманих даних Б.А. Звіздецький датував період формування оборонних споруд, які збереглися, XVII-XVIII ст.ст. У цілому оцінюючи сукупність знахідок і стратиграфічну ситуацію на території городища, вчений відніс час його утворення до VIII ст. Проте розбіжності в датуваннях городища та його оборонних споруд Б.А. Звіздецьким, а також значні ушкодження оборонних споруд у новітній та сучасний періоди й дуже складна стратиграфія культурних нашарувань на території городища викликали цілу низку зауважень сучасних археологів, частина з яких почала схилятися до думки про формування вказаного городища в пізньосередньовічний період.
Під час польового сезону 2016 року вчені Інституту археології НАН України на запрошення міської ради Малина відновили цілеспрямовані розкопки багатошарового городища по вул. Городищанській.
Було здійснено візуальне обстеження городища та встановлено місця розташування розкопів Б.А. Звіздецького, внаслідок чого зафіксовано, що перетини оборонного рову зроблені дослідником у його (рову) крайніх точках, де він має найменшу висоту і, відповідно, незначну потужність культурних нашарувань, які можуть містити випадкові знахідки, не пов’язані з його зведенням. Крім того, науковці зазначають, що через весь майданчик городища зі сходу на захід простягається потужний котлован новітнього періоду, який перерізає також і оборонний вал. З огляду на це, в 2016 р. археологи вирішили не проводити розкопки на широкій площі території городища, а здійснити зачищення південної стінки котловану, що дасть змогу отримати повний переріз городища по лінії схід-захід і встановити його культурно-хронологічні особливості.
За результатами зачищення, а також тривалого й ретельного пошуку в архівах і подальшого аналізу польової документації П.М. Третякова, проведеного молодшим науковим співробітником Інституту археології НАН України С.В. Павленком, встановлено, що котлован у своїй основі представлений залишками господарського складу поміщицької родини Гижицьких, спаленого на початку ХХ ст. Про це свідчать також численні знахідки, виявлені в ході польових досліджень. Під час зачищення вчені зафіксували в тілі валу артефакти, що датуються найпізніше Х ст. Проте, зважаючи на його висоту, яка сягає 3 м із внутрішнього й 6 м із зовнішнього краю, спорудження валу варто віднести до кінця ХІІ – ХІІІ ст. Подібні параметри оборонних валів характерні саме для городищ ХІІІ ст., що розташовувалися на території Древлянської землі (городища Звягеля, Гульська, Олевська й інші). Науковці підкреслюють, що такої висоти оборонні споруди Х ст. зафіксовані лише у столиці древлянської землі – Іскоростені. До того ж,в основі валу лежить потужний шар із великою кількістю деревного вугілля та знахідок Х ст., який може бути співвіднесений із залишками оборонних споруд саме Х ст. Додатковим підтвердженням цього може слугувати зафіксований під валом і перекритий ним більш ранній оборонний рів. Як припускають археологи, виявлені в основі валу культурні нашарування та виразні залишки оборонного рову, перекритого валом, якраз і є рештками оборонних споруд, знищених у середині Х ст.
Цілковитою несподіванкою під час зачищення стінки котловану на майданчику городища виявилося для дослідників відкриття ще одного оборонного рову. В основній частині заповнення рову, яку можна розглядати як таку, що утворилася безпосередньо після припинення його експлуатації, зафіксовано знахідки грубої ліпної кераміки, що має безпосередні аналоги серед верхніх горизонтів поселення Розтоки і попередньо датується найпізніше VIII ст. Отже, саме із цим періодом можна пов’язувати формування найбільш ранньої оборонної споруди і, відповідно, час формування самого городища, яке вчені вважають одним із найдавніших міських комплексів Східної Європи.
Нагадаємо, Малину не 1125 років, як свідчить історична довідка, а, як мінімум, на сто років більше… Такий висновок озвучив керівник Житомирської археологічної експедиції, український археолог, кандидат історичних наук Андрій Петраускас.
За інформацією Інституту археології НАН Україн
Дата публикации : 06-08-2016 (Просмотров статьи : 1411)
Статью опубликовал : Sanyok
Вернуться |
