|
|
Романтичний бізнес
Я багато чув від друзів про шукачів скарбів. В народі цих людей називають “чорними археологами”. Мені давно хотілося ближче з ними познайомитися.
Кілька днів тому мій товариш Сергій Крименко зателефонував і запропонував взяти участь у експедиції з пошуку скарбу. Я одразу погодився.
Виявилося, що “чорний археолог” Олександр — молодий, привітний 20-річний хлопець. Ми зустрілися рано вранці на виїзді з Житомира. Сам себе він називає “бізнесменом”, назву “чорний археолог” відкидає одразу.
— Я просто бізнесмен, підприємець. Хтось робить свій бізнес на базарі, а хтось в лісі з металошукачем, — пояснив Олександр.
— Але ж ви присвоюєте історичні пам’ятки, — заперечив я. — Це незаконно.
— Вам буде легше, якщо вони згниють в землі? — запитав хлопець. — Сьогодні побачите, яка це нелегка робота.
Ми з Олександром сіли в його старенькі “Жигулі” та вирушили на пошуки скарбів.
За скарбом на давнє городище
Нашою метою було давнє слов’янське городище за 20 км від Житомира. Ми звернули з траси і метрів 300 проїхали по лісовій дорозі. Тут Олександр зупинив авто.
— Далі не проїдемо, доведеться йти пішки, — сказав він.
Близько години ми йшли лісом за маршрутом, відомим лише моєму супутнику. Нарешті Олександр показав мені на невисокий насип, який уходив у ліс:
— Це залишки валів навколо городища. Тут і будемо шукати. А ви, раз напросилися, будете мені допомагати.
Він спритно за лічені секунди склав металошукач і почав “сканувати” ним поверхню землі. Спочатку прилад мовчав, доки ми не наблизилися до джерела, з якого витікав струмок. За розповідями тубільців з найближчого села, це джерело вважалося цілительним, і до нього по воду здавна ходили місцеві жителі.
І тут сигнали пішли один за одним. Почувши сигнал металошукача, Олександр на цьому місці лопатою вивертав землю. А я, розраховуючись з ним за дозвіл взяти участь в експедиції, у робочих рукавицях перебирав грудки, шукаючи металеві предмети.
Перші декілька знахідок принесли мені лише розчарування: кришки з фольги від радянської горілки, залишки консервних банок та іржаві цвяхи. Так тривало близько 30 хвилин. Всі ці незавидні знахідки складалися на купку під найближчим деревом. А Олександр кепкував з мене:
— Ви робите важливу справу — очищаєте ліс від сміття.
— Це і є ваші скарби? — відповів жартом я.
— Після консервних банок підуть глечики із золотом, — в тон мені відповідав мій напарник.
Нарешті перша справжня знахідка — залізний наконечник від стріли. Потім пішли й інші раритети — дві монети царської Росії ХІХ ст., середньовічний іржавий ніж, підкова від чобота, дві олив’яних кулі й навіть ядро від маленької гармати!
Ми працювали вже четверту годину. Робота з пошуків скарбів виявилася не такою вже й легкою. До того ж нас атакували численні кусючі комарі. “Це гірше, ніж бараболю на городі копати”, — подумав я, стоячи навколішки та порпаючись у землі…
Небезпечне ремесло
Раптом металошукач запищав голосно і якось по-особливому. “Ого, — подумав я, — нарешті щось велике. Може, коштовності?” Але Олександр одразу насторожився, його обличчя стало стурбованим:
— Відійдіть вбік! — промовив він до мене.
— Я хочу бачити! — наполягав я.
— А на той світ не хочеш? — жорстко запитав він, і я відійшов метрів на десять.
Коли Олександр поволі розгорнув землю, у мене засмоктало під ребрами: перед нами лежала справжнісінька міна від міномета.
— Де вона тут взялася? — дивувався мій напарник. — Ще підірватися нам не вистачало!
Олександр розповів, що боєприпаси у землі — справжня загроза життю шукачів скарбів. У боєприпасі металу багато, металошукач знаходить його на значній глибині. А викопувати таку міну, яку знайшли ми, — смертельна небезпека.
— Мій товариш Руслан підірвався на такій же міні. Зараз каліка, — розповів Олександр, нервово запаливши цигарку. — Не дай Бог!
— До нашої експедиції я зовсім інакше уявляв собі важку роботу шукачів скарбів, — признався я. — Мені раніше ця справа здавалася такою романтичною…
— Вам, писакам, аби обзивати нас ганебними прізвиськами, — відповів напарник. — “Чорними археологами”, “осквернителями святинь”, “крадіями історичних цінностей”. І те, що ти побачив — це лише квіточки…
Мені стало тривожно: “Які ще загрози очікують нас?” Коли я наполегливо почав допитуватися, які ще небезпеки чатують на шукачів скарбів, Олександр розповів:
— Шукачі скарбів дуже ризикують, бо можуть натрапити в землі на прокляті або закляті речі. Їх може чекати помста потривожених мерців, якщо доводиться заради знахідки розкопувати поховання.
— Я вважаю, що все це — дурня, — невпевнено сказав я, але почуття тривоги посилювалося і в животі виникло сильне неприємне відчуття страху.
— Дурня чи не дурня, а з нашим братом занадто часто чомусь нещасні випадки бувають: того автомобіль збив, той у 30 років від раптової хвороби помер, той на мотоциклі перекинувся…
— А ти, якщо в це віриш, чому не боїшся? — запитав я.
— Я замовлений. Моя баба — родова знахарка, вона мене береже. Доки вона жива — зі мною нічого не станеться. Інакше я в цю справу і не ліз би, — загадково відповів Олександр.
Скарбів не знайшли, але на хліб з маслом заробили
Наша експедиція за скарбами завершилася. Я був весь в болоті й геть зморений. Перед поверненням додому я уважно ще раз оглядав наші знахідки.
— То ми сьогодні марно мучилися? — запитав я Олександра.
— Чому марно? Тут на 150 гривень раритетів. Думаю, що сьогодні я заробив не менше, ніж тобі платять в газеті, — хвалькувато заявив він.
Олександр розповів, що за цінами чорного ринку археологічних знахідок наші раритети оцінюються приблизно так:
— 2 залізні середньовічні наконечники для стріл — по 30-50 гривень;
— дві куліі з олива давністю понад 200 років — по 5-10 гривень;
— ядро від невеликої гармати того ж часу — гривень 25;
— дві російських дореволюційних монети — гривень по 15;
— ніж та підкова для чобота — по 5 гривень.
Всього виходить 130-175 грн.
— Не густо, але краще, ніж нічого, — сказав Олександр. — Скарбів сьогодні не знайшли, але на хліб з маслом заробили.
Верталися ми додому ввечері. Я відчував себе дуже втомленим. У мене було відчуття, що ще зовсім недавно я був поряд з небезпекою, а тепер вона минула. Моє уявлення про шукачів скарбів та їх роботу змінилося на протилежне. Раніше я уявляв їх, як легковажних, ледачкуватих романтиків. Тепер мені ця робота здавалася брудною, важкою і небезпечною.
“Не хочу бути шукачем скарбів”, — подумав я, засинаючи вдома після того важкого і тривожного дня.
Олег Вовк
Источник: www.uwtoday.com.ua |
|
|
Комментарии от: koptur (koptur Собака mail Точка ru) |
|
Повеселил... Почитал с огромным удовольствием. |
(добавлено - 2008-10-04 08:15:08) |
|
|
|
Комментарии от: saldek (qq Собака qq Точка qq) |
|
Ну про проклятые вещи перегиб... однако, действительно, а что ОНИ про нас знают? |
(добавлено - 2008-10-04 11:08:37) |
|
|
|
Комментарии от: Skitalec (Skitalec19701 Собака rambler Точка ru) |
|
Прикольно зато правдиво , скоро буде все дорожче, чим більше приборів тим меньше реальних місць для пошуків............ |
(добавлено - 2008-11-17 22:47:10) |
|
|
|
Комментарии от: GUNTHER (trotil Собака mail Точка ru) |
|
(добавлено - 2008-11-20 16:36:09) |
|
|
|
|
|
|
|
Кладоискательство в Украине |
Нас уже 999999 участников!!! |
| | |
|
|